Перископ Деніца. Тотальна війна проти судноплавства повернулася

На дно пішли зерновоз Royad Mammadov з українською кукурудзою, суховантажі Alfa Watan, HS Dignity й Able, а 23 жовтня біля Констанци Khoryv з десятьма українцями в екіпажі[4][1][5][6]. Екіпаж Alfa Watan, за словами начальника оборони Болгарії адмірала Еміла Ефтімова, мав три хвилини, щоб урятуватися[7]. Танкер Yara J і балкер Sea Destiny дрони наздогнали вже в територіальних водах Румунії[1]. Війна проти судноплавства в Чорному морі продовжує переходити все нові межі та досягає нових рівнів жорстокості з кожним днем.

1 жовтня 1946 року Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі визнав гросадмірала Карла Деніца винним у порушенні Лондонського протоколу 1936 року. Протокол забороняв військовому кораблю, надводному чи підводному, топити торговельне судно, не перевівши спершу екіпаж у безпечне місце, і рятувальні шлюпки таким місцем не вважалися[8]. Трибунал записав у вироку, що протокол чіткий та зрозумілий: якщо командир не може врятувати людей, він не має права топити судно і повинен дати йому пройти неушкодженим повз свій перископ[9]. До протоколу приєдналися і Сполучені Штати, і Радянський Союз[10].

Вісімдесят років по тому ця норма не захистила жодного з цих суден. За три тисячі кілометрів на схід, в Ормузькій протоці, танкери горять уже восьмий місяць. Чому торговельне судно сьогодні не захищає ні прапор, ні нейтральні води, ні країна, у водах якої воно йде, і хто заплатить за війну на морі з власної кишені та порожнім шлунком, розбираємо в новому матеріалі Plitka Analytics.

§ 00 · МореСудноплавство небезпечних вод

Судна, які везуть через Чорне море зерно, нафту й добрива, здебільшого не належать ні Україні, ні Росії. Alfa Watan, збудований 1976 року, ходив під прапором Того і належав компанії Baraka Shipping з турецького Мерсина[11]. Двадцятирічний Royad Mammadov ходив під прапором Сент-Кітс і Невіс, був записаний на компанію MG Shipping 5, а комерційно ним керувала стамбульська Spring Marine[12]. На борту Able, другого судна з-під Бяли, було одинадцять громадян Туреччини й семеро громадян Індії[7], на Royad Mammadov були громадяни Азербайджану та Індії[13]. Так виглядає трамповий флот, на якому тримається світова торгівля. Судно, прапор, власник і екіпаж належать різним державам, і часто жодна з них не воює у війні жертвою якої стає.

16 вересня 2026 року Об'єднаний воєнний комітет лондонського страхового ринку розширив зону воєнного ризику на все Чорне море. Поза нею лишилися тільки 12-мильні територіальні води Туреччини, Румунії, Болгарії та Грузії[14]. Доти до зони входили лише води біля берегів Росії та України. Рейс через неї не заборонено, але судновласник мусить попередити страховика й сплатити додаткову премію, а подекуди отримувати відмову в покритті[15].

За підрахунками компанії морської безпеки Ambrey, за дванадцять місяців до 21 вересня 2026 року поза старою зоною уразили 45 торговельних суден, а за попередні дванадцять місяців жодного. У самій старій зоні в п'ятий рік війни в середньому уражають 28 суден на місяць проти чотирьох роком раніше[14].

Ambrey пояснює стрибок тим, що обидві воюючі сторони налагодили промислове виробництво повітряних і морських дронів і спрямували їх передусім проти торгівлі супротивника, а не проти його флоту. Росія б'є по українському експортному коридору, тобто по портах Великої Одеси й Дунаю та по суднах біля причалів, на якорі й у морі. Україна з кінця листопада 2025 року атакує судна, що ходять у російські порти, насамперед танкери тіньового флоту, а з липня 2026 року також суховантажі, контейнеровози й ро-ро[14].

Плавучих вибухонебезпечних предметів поза водами Росії та України за рік знайшли майже вшестеро більше, 65 проти 11, і замість мін тепер дрейфують безекіпажні катери та уламки дронів[14]. Міжнародна морська організація (IMO) називає війну «серйозною і безпосередньою загрозою» для екіпажів і суден у Чорному та Азовському морях[13]. Від початку повномасштабного вторгнення в Чорному морі пошкоджено щонайменше 274 цивільні судна[16].

Але про Ормуз. Війна США та Ізраїлю з Іраном, що почалася 28 лютого 2026 року, перетворила на зону полювання Ормузьку протоку, якою до війни йшла п'ята частина світової нафти[17]. За даними IMO, до кінця серпня там загинули щонайменше двадцять моряків і портовиків[18]. Обидва театри б'ють по ринках зерна, добрив і дизельного пального, від чого неабияк страждає весь світовий ринок[19].

§ 01 · ЗахідПорт Україна

Royad Mammadov ішов уздовж румунського берега, маршрутом, який за усією логікою мав бути безпечним, адже за міжнародною логікою ця територія належить країні НАТО[20]. Як і сотні торгових суден до цього, обираючи найбезпечніший маршрут з можливих. Довгий час цей маршрут виправдовував себе, якщо проскочити територіальні води України. Адже удари по човнах північніше Москва засвідчувала відкрито. Зокрема, за день до удару по Royad Mammadov Міноборони РФ заявило, що «поражены два морских судна типа сухогруз, доставлявшие в порт Одесса военное имущество». Назв суден відомство не навело і доказів не показало[21]. А вже після потоплення Alfa Watan посольство Росії в Болгарії було значно скромніше і заявило Reuters, що обидва судна «не були в переліку цілей» Міноборони та закликало розслідувати, чиї це були дрони[22].

Сирія, чиї громадяни зникли разом з Alfa Watan, вимагає від IMO й Болгарії незалежного розслідування і питає, чому пошук екіпажу припинили, так і не з'ясувавши його долі[24].

Удари біля Румунії й Болгарії стали продовженням кампанії, яку Росія веде проти українського морського коридору з початку літа. Лише в липні 2026 року вона 67 разів атакувала об'єкти морських портів, 35 разів судна біля причалів і ще 22 рази судна в коридорі[30]. 13 липня в акваторії Чорноморська загинули п'ятеро іноземних моряків на судні під прапором Того з добривами, 17 і 18 липня ще четверо моряків у портах Миколаєва й Одеси[31].

19 липня три крилаті ракети влучили в балкер Golden Leo під прапором Гвінеї-Бісау, який виходив з порту Великої Одеси з кукурудзою. Загинули десятеро людей, серед них український лоцман[31]. Адміністрація морських портів України назвала цей удар однією з подій, що змінили погляд судновласників і страховиків на ризик заходу в Одесу. 22 липня в порти Великої Одеси не зайшло жодне судно, уперше відтоді, як запрацював коридор. За весь липень їх зайшло 169, а за перші одинадцять днів серпня лише сім[32].

Вантажі пішли туди, де ще можна було вантажитися, на Дунай. За підрахунками Ambrey, частка дунайських портів в обробці вантажів українських портів зросла з приблизно 10% у першому півріччі до 74% у серпні. Кластер Великої Одеси впав із 7,9 мільйона тонн у квітні до 430 тисяч тонн у серпні, а Дунай майже подвоївся за місяць, до 1,24 мільйона тонн. Кількість заходів суден у дунайські порти зросла з 363 до 737[33].

Слідом за вантажами на Дунай прийшли й удари. У липні–вересні біля Ізмаїла, Рені й Кілії траплялося в 3,7 раза більше інцидентів на місяць, ніж у першому півріччі. З липня Ambrey нарахувала щонайменше дев'ять уражених суден на підходах до Дунаю, п'ять із них у румунських водах[33]. Компанія сформулювала це так: «Дунай більше не просто альтернативний маршрут. Він тепер частина спірної лінії фронту морської торгівлі України. Куди йдуть обсяги, туди йдуть і удари, від причалу до відкритого моря»[33].

Такого навантаження Дунай не витримує. У липні, під час рекордної засухи, кількість води у річці на румунській ділянці впала до 1700 кубометрів на секунду проти звичних 4700, найменше з 1996 року, і баржі стояли[32]. Наприкінці серпня на вхід у Дунай чекали близько 80 суден[34], а 5 жовтня біля Суліни в черзі стояло до 125 суден, і очікування тривало 14–17 днів. Ambrey звертає увагу, що черга збирає судна в передбачуваних точках у межах досяжності дронів[33].

Вантажівки до Ізмаїла й Рені йдуть трасою Одеса–Рені через міст над Дністром біля Маяків. Це останній український міст через Дністер в Одеській області, бо міст у Затоці після сотень ударів давно непроїзний[35]. Росія вперше вдарила по ньому в грудні 2025 року, і тоді рух на захід області зупинявся, а Україна й Молдова домовлялися про об'їзні маршрути через молдовську територію[36]. У серпні 2026 року аналітики Інституту вивчення війни помітили, що Росія переносить удари з морських портів на сухопутні маршрути Одещини, щоб зірвати експорт зерна, і міст у Маяках опинився під загрозою[37].

5 жовтня снаряд рикошетом влучив у рейсовий автобус біля пункту пропуску «Паланка — Маяки — Удобне», і роботу пункту призупинили[38]. Молдова облаштовує на пунктах пропуску укриття від дронів і виводить своїх прикордонників зі спільних пунктів «Паланка» й «Крива» на власну територію[39]. 9 жовтня Повітряні сили двічі попереджали про реактивні дрони, що летять на Маяки[40][41]. Проросійський телеграм-канал «Военный осведомитель» 7 і 9 жовтня публікував відео влучань реактивних «Герань-4» у колони українських вантажівок на трасі біля Маяків. За його описом, удар 9 жовтня припав на вантажівки, що стояли в заторі після чергового удару по мосту[42][43].

Під удар продовжують потрапляти і ті, хто ще заходить в Одесу. 17 вересня російський дрон убив капітана судна під прапором Танзанії, яке йшло в український порт, а 3 жовтня в порту Одещини загинув моряк із судна під прапором Ліберії[44][13].

Таким чином Росія свідомо демонструє, що старі правила морської війни більше не діють, маршрути також, і що вона буде вражати будь-яке судно, навіть у водах нейтральних країн і якщо вона раптово вразить судно, що не мало відношення до України, то нічого критичного це не змінить. А причорноморські країни, в свою чергу, підтвердили, що вони не готові таку загрозу стримувати. Їм простіше самоусунутися від можливих конфліктних ситуацій. Потурання ворогу відкриває шляхи для поглиблення терору.

Національний банк називає те, що почалося 23 липня, новою фазою морської блокади. Останніми роками Україна експортувала в середньому 4–4,5 мільйона тонн сільськогосподарської продукції на місяць, близько 90% з них морем. Альтернативні маршрути, за оцінкою НБУ, у серпні–жовтні пропускають близько 2,5 мільйона тонн. Прямі втрати експортної виручки в другому півріччі 2026 року банк оцінює в понад 2 мільярди доларів, а внесок обстрілів, насамперед руйнування логістики й блокування морських портів, у зростання ВВП в мінус 0,9 відсоткового пункту[45]. Ринкові оцінки жорсткіші: кожен день зупинки чорноморських портів коштує Україні близько 70 мільйонів доларів експортних надходжень, а дефіцит зовнішньої торгівлі вже за перше півріччя сягнув 28,3 мільярда[46]. За даними Financial Times, експорт агропродукції з українських портів упав приблизно на 75% від довоєнного рівня[3].

Першими платять фермери, бо ціна, яку вони отримують, дорівнює світовій мінус доставка. Щойно зерно змушене йти дорожчим шляхом різницю віднімають із закупівельної ціни. З 16 липня по 6 серпня пшениця другого класу в центральній Україні подешевшала на 31%, з 9200 до 6400 гривень за тонну, ячмінь на 27%, кукурудза на 15%. За оцінкою Українського клубу аграрного бізнесу, пшеницю вже продають приблизно на 15 доларів за тонну нижче собівартості, ячмінь більш ніж на 40[32]. Обхідні маршрути дорожчі за морський щонайменше на 50 доларів за тонну[34]. NIBULON рахує 70 доларів додаткових витрат, з яких вищі світові ціни компенсують лише 15–20[32]. Міністр аграрної політики Тарас Висоцький оцінює додаткове логістичне навантаження майже в 3 мільярди доларів, яких не мають ні аграрії, ні держава, і очікує, що під урожай 2027 року посіють менше, насамперед озимої пшениці[34].

Всеукраїнська аграрна рада та уряд оцінюють надлишок зерна, що накопичується в країні через зупинку портів, приблизно в 30–35 мільйонів тонн[46][47]. Ще на початку вересня аграрна рада порадила експортерам будувати плани з розрахунку, що глибоководні порти не відкриються до грудня чи січня[34]. Сусіди допомагати не поспішають: Румунія й Польща відмовили Києву в додатковому транзиті. «Інтереси наших власних фермерів лишаються в пріоритеті», — пояснив міністр сільського господарства Румунії Барна Танчош[47].

Соняшникової олії Україна, за даними асоціації «Укроліяпром», вивозить близько 300 тисяч тонн на місяць, удвічі менше за звичне[48]. Сільськогосподарська продукція та метали разом дають 70% усього українського експорту і більшість йшла морем[32]. Тим, хто все ж наважується на рейс, — дорожчає страховка. Наприкінці серпня додаткова премія за воєнний ризик для заходу в порти Великої Одеси й Дунаю становила 1–1,25% вартості судна, тоді як раніше ці цифри сягали 0,75% для Одеси, та 0,3–0,5% для Дунаю[49]. У жовтні Ambrey повідомило, що багато страховиків узагалі відмовляються страхувати заходи в українські порти[33]. Наприкінці жовтня страховка від воєнного ризику в Чорному морі сягала 15% вартості судна, удвічі більше, ніж у Перській затоці[3].

§ 02 · СхідПорт Росія

Aframax Rio потрапив під санкції лише однієї країни, України. Рада національної безпеки і оборони внесла його до списку 12 лютого 2026 року разом із ще 90 суднами тіньового флоту. За даними РНБО, танкер належить зареєстрованій на Маршаллових Островах компанії Rio Enterprises, а фрахтували його через сінгапурського оператора Navig8 і грецьких менеджерів. У 2024–2026 роках він неодноразово вивозив нафту з Усть-Луги, Новоросійська й Тамані до Індії, Сінгапуру й Саудівської Аравії[50].

Останні тижні перед ударом танкер вдавав, що йде в Румунію. Пунктом призначення в його AIS стояла Констанца[50], але серед заходів за останній рік, які показує сервіс MagicPort, Констанци немає. Є Тузла, Самсун, Чанаккале, Суец і Порт-Саїд[51]. Горів він за 11 кілометрів від Сочі, у територіальних водах Росії[52]. Усіх 23 моряків, громадян Індії, урятували[53]. Наступного дня Зеленський повідомив про удар у Чорному морі, не назвавши цілі[54].

Російська влада назвала атаку терористичною [55]. Мінтранс уже за добу після відкритого горіння нафти на воді заявив, що забруднення акваторії немає. Наслідки ліквідує зведене угруповання Мінтрансу, МНС, Краснодарського краю і Міноборони[56]. Greenpeace попереджає про «безпрецедентне забруднення Чорного моря», масштабніше за два попередні великі розливи в регіоні[55]. За супутниковими знімками Greenpeace, до 8 жовтня пляма за танкером розрослася приблизно до 25 км², а сам Aframax Rio відбуксирували на північний захід повз Туапсе[57]. Організація вважає, що горіло, найімовірніше, бункерне паливо самого судна, і прямо називає заяви російської влади про відсутність забруднення неправдою[58]. Уже за тиждень на пляжах Анапи, Новоросійська й Лазаревського почали знаходити птахів у мазуті[59]. А 20 жовтня, за відео екоактивістів, танкер усе ще стояв у Новоросійську з нафтою на борту[60].

Aframax Rio став черговою яскравою точкою кампанії, яку Україна з кінця 2025 року веде проти російського морського експорту. Удари, які приписують Україні, тепер у середньому лягають за 58 морських миль від берега, біля північного узбережжя Туреччини й у відкритому морі на південь від Новоросійська та Сочі[14]. 10 липня в Азовському морі за одну ніч уразили 18 російських суден, з них 13 танкерів, а за 96 годин 35. 15 липня в Чорному морі за ніч дрони вразили до 20 суден, серед них 17 танкерів і 2 газовози[31]. Того ж 10 липня Росія обмежила судноплавство в Азовському морі[61].

Із 21 липня термінал «Шесхарис» у Новоросійську не завантажив жодного танкера. У перші сім місяців року він відвантажував близько 650 тисяч барелів нафти на добу, приблизно п'яту частину морського експорту Росії. Через дрони зупинявся й сусідній термінал Каспійського трубопровідного консорціуму, через який іде близько 80% казахстанської нафти, і Казахстан почав скорочувати видобуток. Російська влада попередила всі судна в російській економічній зоні Чорного моря, що там небезпечно[62]. 12–13 серпня зупинилися всі три зернові термінали Новоросійська, KSK, NZT і NKHP, разом 24,6 мільйона тонн на рік, близько 75% чорноморських зернових потужностей Росії[61].

Зерно в Росії застрягає так само, як в Україні. За даними Російського зернового союзу, у другій декаді вересня країна вивезла 347 тисяч тонн пшениці проти 1,3 мільйона роком раніше, а через Новоросійськ пройшло 72,5 тисячі тонн, що у 9,6 раза менше. Покупців пшениці стало вісім замість 29, Єгипет узяв у 3,6 раза менше, а Туреччина лише 6,1 тисячі тонн проти понад 200 тисяч роком раніше. На весь вересень союз прогнозує не більше мільйона тонн проти 5,7 мільйона роком раніше, і відвантаження дедалі більше йдуть через балтійські Висоцьк та Усть-Лугу[65]. Аналітики «Совекона» оцінюють падіння за липень–вересень удвічі, а балтійські порти здатні замінити менше десятої частини звичних південних обсягів[66].

Кубань, головний зерновий регіон, оголосив режим надзвичайної ситуації. «Ми зібрали великий урожай зерна, але зіткнулися з проблемою його реалізації через обмеження роботи портів», — пояснив губернатор. На федеральному рівні скасували експортні мита, запровадили мораторій на банкрутство аграріїв і готують доплати на посів озимих[67]. Партію російської соняшникової олії на 20 тисяч тонн для Індії скасували, бо постачальник не зміг її відвантажити, а ще близько 60 тисяч тонн затрималися[48].

24 вересня експорт дизельного пального й газойлю через Чорне море впав до нуля, уперше за всю історію спостережень, а весь морський експорт дизеля Росії йшов лише з балтійського Приморська[68]. 9 жовтня Трамп після розмови з Путіним оголосив, що Росія поставить свій дизель на американський і світовий ринки, і Мінфін США дозволив операції з ним до 7 квітня 2027 року[69]. Наступного дня Росія частково скасувала власну заборону на експорт дизеля[70]. Чи буде що вивозити, сумніваються навіть аналітики. За даними Kpler, російські НПЗ працюють приблизно на 60% потужності. «У Росії проблема не з експортом, а з переробкою», — каже Мішель Брухард із Kpler[71]. Перші танкери вже в дорозі. PVT Azura з дизелем іде з Санкт-Петербурга в Норфолк, Agioi Fanendes із 40 тисячами тонн — з Приморська в Нью-Йорк[72]. Відновилися й поставки до Туреччини та Бразилії[73]. Проте навіть так, дизель навряд чи ризикне йти саме Чорним морем, можливо лише у випадку реального перемир'я. Із сирою нафтою інакше. У вересні, за даними джерел ринку, відвантаження з Новоросійська відновилися приблизно до 650 тисяч барелів на добу[74]. При цьому тижнева виручка від морського експорту нафти, за даними Bloomberg, сягнула максимуму від початку повномасштабного вторгнення[68].

Війна в Перській затоці підняла ціну Urals з приблизно 45 доларів за барель до понад 92, удвічі. Але нафтогазові доходи федерального бюджету за дев'ять місяців 2026 року впали на 17%, падає видобуток, уряд знизив його прогноз до мінімуму за 17 років, а нафтопереробні заводи продовжують залишатися під ударами[75]. У вересні доходи впали на 22% відносно попереднього року, а весь приріст податку на видобуток з'їли компенсації нафтопереробникам[76]. Мінфін знизив оцінку нафтогазових доходів на 2026 рік з 8,9 до 7,6 трильйона рублів[77].

§ 03 · СвітІнші моря

До війни Ормузькою протокою щодня проходило близько 125 великих комерційних суден[78]. Після 28 лютого Іран фактично закрив протоку, а США з 13 квітня блокують іранські порти. Транзит до неіранських портів блокада формально не зачіпає, але судна, що йдуть до Ірану чи з нього, американські сили розвертають або виводять з ладу[79]. 5 жовтня Центральне командування США підбило підсумок дванадцяти тижнів блокади: 130 суден зупинено, три виведено з ладу, 13 комерційних суден знищено[79]. Удари продовжуються і понині[80].

5 вересня, після того як Корпус вартових ісламської революції запустив балістичні ракети по американських авіаносцю й есмінцю, США вдарили по трьох іранських танкерах. Два вивели з ладу, третій, порожній Kylo, знищили, і він затонув в Оманській затоці[81]. Перед ударом по Stark 1 американський літак вийшов на аварійний канал: «Танкер STARK 1, говорить військовий літак США. Готуюся стріляти вам у корму. Маєте десять хвилин, щоб прибрати екіпаж з корми». Потім прозвучало останнє попередження: сідати в рятувальні шлюпки й залишати судно[82]. 8 і 9 вересня США знищили ще п'ять танкерів, екіпажам щоразу наказували покинути судно перед ударом[17]. «Якщо Іран стрілятиме по кораблях США, ми знищуватимемо (і топитимемо) його нафтові танкери», — пояснив міністр оборони Піт Гегсет[82].

У червні американська блокада вперше вбила моряків. Літак уразив машинне відділення танкера Settebello під прапором Палау, бо екіпаж, за версією Центрального командування, не виконував вказівок. Загинули троє громадян Індії. Індія викликала заступника посла США й заявила рішучий протест[83].

Атаки, що природно, також відбуваються і зі сторони Ірану. 2–3 жовтня біля оманського берега підтвердили чотири такі атаки, в одному випадку дрон влетів у димову трубу й упав у машинне відділення. Окремо Корпус вартових по радіо наказав танкеру за 11 миль на північ від Хасаба повернути назад, інакше його атакують, і капітан підкорився[84]. За перші шість днів жовтня в Ормузі атакували дев'ять танкерів, стільки ж, скільки було уражено за половину вересня[78].

Увечері 7 жовтня кілька снарядів уразили танкер за 51 милю на північ від катарського Мадінат-аш-Шамаль. Є жертви, але скільки, а також назву судна й походження снарядів UKMTO не повідомив[85]. Це перший удар у Перській затоці поза Ормузом, за 54 кілометри від Рас-Лаффана, головного газового терміналу Катару. Відповідальність ніхто не взяв[86]. Сталося це у виключній економічній зоні Катару, і Доха, як Софія й Бухарест тижнем раніше, інцидент вирішила не коментувати[78]. Через два дні снаряд уразив повністю завантажений супертанкер GEM NO.2 під прапором Панами, що стояв на якорі за 13 миль від узбережжя ОАЕ[87]. Корпус вартових пригрозив, що відтепер переслідуватиме судна на «несанкціонованих маршрутах» по всьому регіону, а не лише в Ормузькій протоці[88]. За даними Lloyd's List, з 28 вересня до 7 жовтня в регіоні сталося 12 атак, найбільше за тиждень від початку війни[89]. 11 жовтня в протоці та біля Оману за день уразили шість суден[90], а 14-го після влучань затонули контейнеровоз GFS Pride і балкер[91][92]. Британія й Франція готують багатонаціональну місію для супроводу суден через протоку[93], а Іран пропонує відкрити її в обмін на зняття американської блокади[94].

Близько 20 тисяч моряків лишаються в регіоні, частина з них на суднах, які не можуть вийти з Перської затоки. План евакуації шести тисяч моряків, який підготувала IMO, призупинено[95]. До кінця серпня Міжнародна морська організація підтвердила в регіоні 68 атак, у середньому один на 2,6 дня. Половина з них стосувалася танкерів, найчастіше під прапорами Ліберії, Панами й Маршаллових Островів[18].

За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, у серпні в Перській затоці було зупинено понад 10 мільйонів барелів видобутку на добу. Ще в лютому Затока й Росія разом давали майже 45% світової морської торгівлі дизельним пальним, а в серпні їхній чистий експорт був на 1,6 мільйона барелів на добу менший. Агентство прямо пов'язує ці втрати з українськими ударами по російських НПЗ і майже повною зупинкою експорту нафтопродуктів з Росії. Дизель у США на початку вересня коштував понад 200 доларів за барель, на 94% дорожче, ніж до війни[19].

У Ємені, на узбережжі Червоного моря, іншого важливого морського коридору, ситуація теж не стабільна. Урядові сили Ємену за підтримки Саудівської Аравії б'ються з ними за Моху й узбережжя Баб-ель-Мандебу, а хусити відповідають ракетами по саудівських аеропортах. Проте, щодо суден, за власними заявами хуситів, вони діють лише тоді, коли ті пов'язані із Саудівською Аравією[96]. 4 жовтня біля танкера Chrystal Sky за 60 миль на південь від Мохи пролунала серія вибухів, один за сто метрів від борту[97]. 7 жовтня невеликий катер обстріляв на півночі Баб-ель-Мандебу китайський контейнеровоз. Екіпаж не постраждав, хто стріляв, невідомо[96]. 22 жовтня хусити вдарили по аеропорту Даммама й нафтовому родовищу Шайба в Саудівській Аравії, і Brent піднявся майже до 113 доларів за барель[98].

§ 04 · ПравоНічиї судна

Alfa Watan ходив під прапором Того, належав турецькій компанії, мав екіпаж, імовірно, із Сирії[22] й затонув в економічній зоні Болгарії. Жодна з цих чотирьох держав не зобов'язана його захищати. Виключна економічна зона не є територією держави. Суверенітет прибережної країни поширюється лише на 12-мильні територіальні води й повітря над ними, а в економічній зоні вона має права на ресурси, але не може заборонити чужому військовому судну чи дрону туди заходити. Навіть повітряний дрон над болгарською економічною зоною формально не порушує болгарського повітряного простору[100].

Тому Радев відмовився від консультацій за статтею 4 Північноатлантичного договору й тим паче від статті 5. За його словами, хоч це й економічна зона Болгарії, води вважаються нейтральними[101]. Стаття 6 договору визначає, де напад на кораблі союзників вважається нападом на Альянс, і Чорного моря там немає. Того й Палау, під прапорами яких ходили Alfa Watan і Able, не є учасниками Римського статуту, тож навіть Міжнародний кримінальний суд не має тут очевидної юрисдикції[100]. Міжнародний суд ООН ще 2003 року, розбираючи атаки на танкери в Перській затоці, визнав, що удар по судну не під американським прапором не можна вважати нападом на США[100].

У жовтні дрони дісталися й 12-мильної зони. Yara J і Sea Destiny, як визнала румунська влада, уразили в територіальних водах Румунії, а такий удар юридично прирівнюється до нападу на територію самої держави[1]. Консультацій за статтею 4 не запросила й Румунія[102].

Право, яке мало б захищати саме ці судна, існує, але так і не спрацювало. Каперство, тобто дозвіл приватним кораблям грабувати торговельні судна ворога, скасувала Паризька декларація 1856 року, підписана після Кримської війни, війни за Чорне море[103]. Серед семи держав, які її ухвалили, були Росія й Туреччина[104]. До Лондонського протоколу 1936 року, крім Сполучених Штатів і Радянського Союзу, приєдналися Туреччина, Болгарія й Іран, тобто майже всі держави, у чиїх водах або чиїми силами топлять судна сьогодні[10].

Покарання за порушення протоколу Деніцу в Нюрнберзі так і не призначили. Підставою став наказ британського Адміралтейства від 8 травня 1940 року топити без попередження всі судна у протоці Скагеррак. Другою підставою стали письмові відповіді адмірала Честера Німіца про те, що США вели необмежену підводну війну в Тихому океані з першого дня війни[9]. Норму записали, але покарати за її порушення не наважилися навіть переможці.

Як і в старі часи, захист з'являється лише там, де є військовий конвой. В Ормузі нафту з Перської затоки частково рятують американські військові ескорти[19], у Червоному морі судна супроводжує європейська місія Aspides[96], у Ла-Манші британський флот відстежує російські кораблі, що конвоюють тіньовий флот[63]. У Чорному морі конвоїв немає.

Що буває з судном, яке ніхто не охороняє, показує балкер Emil. Російський дрон уразив його 5 серпня приблизно за 21 милю від Великої Одеси, і екіпаж покинув судно. Два місяці 292-метровий балкер дрейфував морем без людей, а 4 жовтня опинився в економічній зоні Болгарії, за 40 миль від мису Шабла. Рятувати його ніхто не береться, болгарські ВМС лише стежать за дрейфом[105].

Андрій Клименко вважає, що атакам могло б запобігти лише спільне патрулювання Туреччини, Болгарії й Румунії за межами їхніх 12-мильних зон[106]. Проте члени НАТО Болгарія, Румунія й Туреччина мають лише спільну протимінну групу[107]. 7 жовтня Консультативна рада з питань національної безпеки Болгарії рекомендувала винести безпеку Чорного моря на Європейську раду 15–16 жовтня і створити механізм ЄС для свободи навігації із супутниковим моніторингом і компенсаціями за збитки. Румунський євродепутат Дан Барна пропонує взяти за модель операцію Aspides, але силами об'єднаних флотів Румунії й Болгарії за кошти ЄС[108].

Після хвилі ударів у середині жовтня Румунія запропонувала черноморським членам НАТО створити спільне військове командування для захисту від дронів[109], а Болгарія попросила в Альянсу бойову авіацію, ракетні комплекси й системи протидії дронам[110]. 17 жовтня румунські F-16 збили над морем дві реактивні «Герані»[111]. 20 жовтня Північноатлантична рада вирішила направити в регіон більше морських патрульних літаків, дронів і засобів РЕБ, а також групи криміналістів для аналізу вибухівки[112][113]. Європарламент закликав ЄС розглянути військово-морську операцію в Чорному морі, а НАТО — ініціативу «Чорноморський вартовий»[114]. Кораблів супроводу серед цих рішень немає. Судна ж, щоб зменшити ризик, тепер ідуть довшим шляхом, тиснучись до болгарського берега[1].

Висока представниця ЄС Кая Каллас закликала до мораторію на атаки в Чорному морі, Туреччина й ООН готують перемовини про морське перемир'я[115]. 7 жовтня Реджеп Таїп Ердоган говорив про безпеку судноплавства з Володимиром Путіним[116]. Індія запропонувала перемир'я з трьох частин, одна з яких стосується саме комерційного судноплавства, і українська сторона назвала його найповнішим з отриманих[117]. Україна ще в серпні через посередника запропонувала Росії взаємно припинити удари по цивільних цілях у Чорному морі, але відповіді не отримала[61], а раніше Москва вже відкидала таку пропозицію Києва[115]. Москва, за даними американських і українських посадовців, готова говорити про енергетичне перемир'я лише в обмін на скасування санкцій США і пов'язує його з перемир'ям у Чорному морі. Публічно ж речник Кремля Дмитро Пєсков заявляє, що Росія не бачить сенсу в секторальних перемир'ях[118]. 9 жовтня в Маямі делегації США й України зібралися обговорити, серед іншого, можливе часткове перемир'я щодо ударів по енергетиці й перевезень зерна[119]. Того ж дня Трамп оголосив про дизельну угоду з Путіним, і переговори в Маямі, розраховані на два дні, завершилися після першого[69]. За даними Axios, Віткофф і Кушнер погрожували Києву припинити обмін розвідданими, якщо Україна не зупинить удари по російських НПЗ. Американський посадовець пряму погрозу заперечив, але тиск підтвердив[71]. Як пише The New York Times, США пропонували Москві економічні стимули, зокрема розморожування суверенних активів, за обмежене перемир'я в енергетиці або на морі[120]. 11 жовтня Трамп оголосив, що енергетичне перемир'я діє «з цієї миті»[121]. Для Зеленського це стало несподіванкою, але він відповів, що Україна погодиться, якщо погодиться Росія[122]. Перемир'я так і не настало. За тиждень після оголошення Росія, за словами Зеленського, 76 разів ударила по українській енергетиці[123], а 21 жовтня Пєсков заявив, що Путін енергетичне перемир'я не розглядає[124]. Санкції проти Росії за «законом Грема» Трамп відклав на 60 днів[125], а міністр енергетики США Кріс Райт пообіцяв переводити підсанкційні танкери «з флоту поганих хлопців у флот хороших»[126]. 24 жовтня у Стамбулі безпеку судноплавства в Чорному морі, Ормузі й Баб-ель-Мандебі обговорювали глави МЗС восьми країн[127].

Попри ряд заяв, закликів та стурбованостей, війна з торговельними суднами стає лиш жорстокіше і масштабніше. Жодна країна, союз чи сила так і не змогла запропонувати ефективне рішення. Схоже, кораблі продовжуватимуть гинути на берегах Чорного, Червоного та інших морів.

§ 05 · ЦінаХто платить за втрати в морі

Росія й Україна разом дають 27,3% світового експорту пшениці[128]. За оцінкою «Совекона», у липні–вересні 2026 року обидві країни разом вивезуть приблизно половину торішнього обсягу пшениці[128]. Індекс продовольчих цін FAO у вересні піднявся до 136 пунктів, на 5,8% вище, ніж роком раніше. Зерновий індекс зріс за рік на 17,2%, пшениця подорожчала за місяць на 6,3% і досягла максимуму з серпня 2023 року. FAO пов'язує це передусім із логістичними обмеженнями в Чорноморському регіоні, через які імпортери переходять до інших постачальників[129]. «Ми бачимо стійке і дедалі ширше зростання світових цін на сировину, бо збої в Ормузькій протоці й Чорному морі поєднуються з кліматичними потрясіннями», — каже головний економіст FAO Максимо Тореро. За його словами, якщо це триватиме, зростання незабаром дійде до цін у магазинах, насамперед у країнах, що імпортують продовольство й пальне[130].

Зерна у світі не поменшало. FAO прогнозує, що світовий урожай зернових 2026 року стане другим найбільшим в історії[130]. Зерно застрягло там, де виросло: українські фермери продають врожай значно нижче собівартості, а імпортери платять навпаки більше, бо змагаються за доступність до товару, який вислизнув за кордон[34]. Соняшникова олія в індексі FAO дешевшає третій місяць поспіль саме тому, що в Чорноморському регіоні її вистачає[129], а Індія тим часом недоотримує її. Країні потрібно близько 250 тисяч тонн на місяць, у жовтні може надійти лише 160 тисяч. Індійські покупці за три дні закупили 150 тисяч тонн пальмової олії на заміну[48].

Найбільше залежить від Чорного моря Єгипет, один з найбільших у світі покупців пшениці. Він імпортує близько 12,5 мільйона тонн на рік, 62% свого споживання, і лише програма субсидованого хліба потребує 8,6 мільйона тонн зерна[131]. У першому півріччі 2026 року близько 80% імпортної пшениці Єгипту дали Росія й Україна. У вересні імпорт упав на 77%. Ціна за тонну виросла з приблизно 245 доларів на початку липня до 320[131]. Частина пшениці для Єгипту йшла через російський порт Кавказ у Керченській протоці, де її перевантажували на великі судна, але після обмежень судноплавства порт взагалі закрився[132].

«Шок пропозиції, який ми бачимо зараз, набагато більший, ніж на початку війни Росії проти України в лютому 2022 року», — каже про африканський ринок Андрій Сизов, голова аналітичної компанії «Совекон». Продовольча інфляція в Нігерії перевищує 20%, в Ефіопії 15%, у Кенії сягає 9%[133]. Голова Зернової спілки Казахстану Євген Карабанов оцінює, що Росія й Україна разом можуть недопоставити на світовий ринок 30–40 мільйонів тонн зерна, і це підніме світові ціни на продовольство на 15–20%[61].

А Ормуз, в свою чергу, б'є і по наступному врожаю, через протоку йшло до 30% світової торгівлі добривами, зокрема 30–35% експорту сечовини, після закриття тут застрягло 3–4 мільйони тонн добрив. На відміну від нафти, стратегічних запасів добрив світ не має[134]. За даними Світового банку, у лютому–квітні сечовина подорожчала більш ніж на 80%, а в середньому за 2026 рік добрива будуть на 31% дорожчі[135]. FAO попереджає, що нестача добрив і дорожча енергія загрожують урожайності всього світу[134]!

Світова продовольча програма ще в березні попереджала, що через війну з Іраном ще до 45 мільйонів людей можуть опинитися в гострому голоді. Загалом таких людей може стати 363 мільйони. Це більше, ніж після вторгнення Росії в Україну 2022 року[136]. У Судані, за даними WFP, гострий голод уже переживають близько 20 мільйонів людей, а базові продукти за сім місяців подорожчали майже на 40%[128].

Світ судноплавства змінився, і таким безпечним, як раніше, він уже не буде. Ще рік тому війна на морі мала чіткі правила, міжнародне судноплавство мало певний суверенітет. Тепер судна тонуть в економічних зонах країн НАТО, випадкові танкери горять у найважливіших торгових артеріях світу, а катер Карибського басейну може бути потоплений через просту плутанину силовиків. Як в найкращі часи піратства.

Безпеку торговельному флоту давали не військові кораблі, а міжнародні правила. Довгий час вважалося, що торговельне судно має захист міжнародних інституцій, а нейтральний прапор у нейтральних водах щось та й важить. Світова торгівля квітла та розвивалась довгий час зважаючи виключно на випадки піратства з боку бідних країн, що вважалось дикістю. Цієї осені ці правила зникли, а реакція держав-жертв та держав гарантів світового порядку ясно свідчить, що попередніх правил вже ніхто відновлювати не збирається.

Безпечних вод, до яких судноплавство звикло після Другої світової війни, більше немає. Тотальна війна на морі повернулася.