Резервне море Каспій

У ніч на 10 вересня 2026 року українські безпілотники вдарили по цьому порту — уперше за всю війну[1]. Наступної ночі вибухи лунали в Каспійську, за п'ятнадцять кілометрів на південь. Саме там стоїть Каспійська флотилія, кораблі якої б'ють по Україні тими самими «Калібрами», що й Чорноморський флот[2]. У ніч на 19-те над Каспійськом знову працювала протиповітряна оборона, а на ранок Росавіація закрила аеропорт Махачкали[3].

Три атаки протягом десяти днів. Небувала активність щодо акваторії, яка довгий час носила другорядну роль у російській логістиці та не була пріоритетною ціллю для України. Що змінилось? Чому Каспій став важливим для РФ та які цілі переслідує Україна — розбираємо у новому матеріалі Plitka Analytics.

§ 00 · МореАкваторія, куди не заходить чужий флот

Каспійське море — найбільша замкнена водойма світу, з виходом до океану лише через річки й канали. Берег ділять п'ять держав: Росія, Іран, Азербайджан, Казахстан і Туркменістан. Росія має три торгові порти — Астрахань у дельті Волги, Оля за вісімдесят кілометрів південніше й Махачкала в Дагестані. Військово-морська база флотилії стоїть окремо, у Каспійську.

Махачкала серед них особлива: це єдиний незамерзаючий глибоководний російський порт на Каспії, який працює весь рік і бере як наливні, так і сухі вантажі. Він же важливий логістичний вузол на маршрутах між Росією та Іраном[4].

Каспій — єдина акваторія такого масштабу, куди сторонній флот зайти не може, і тримається це не так на військовій силі, як на юридичних домовленостях.

У 2018 році п'ять прибережних держав підписали в Актау Конвенцію про правовий статус Каспійського моря. Вона дала кожній 15 морських миль територіальних вод і ще десять миль виключних прав на вилов, а розмежування дна лишила на двосторонні угоди. Ключова ж норма інша: конвенція прямо заборонила присутність збройних сил держав, які не мають виходу на Каспій[5].

У Каспійському морі немає міжнародних вод в тому значенні, яке дає Конвенція ООН з морського права. Тому не працює й право огляду за її статтею 110, на якому тримаються перехоплення підозрілих вантажів. Не діє й Ініціатива з безпеки в галузі розповсюдження, створена саме для зупинки перевезень зброї[5].

Каспій сполучається з Азовським морем Волго-Донським судноплавним каналом — 63 милі й тринадцять шлюзів між двома річковими системами. Канал вузький: осадка суден обмежена дванадцятьма футами, завантаження — приблизно п'ятьма тисячами тонн, а на мілководних ділянках Волги й Дону трьома. Взимку канал замерзає, і навігація зазвичай закінчується вже у грудні[6]. Це єдиний шлях, яким судно може перейти з Каспію в Азовське море, а звідти в Чорне.

§ 01 · ФлотиліяСорок вісім комірок під «Калібри»

7 жовтня 2015 року кораблі Каспійської флотилії вперше застосували «Калібр-НК» по цілях у Сирії. У 2022 році ракети полетіли також у бік України.

Ударну основу флотилії складають два сторожові кораблі проєкту 11661К, і вони помітно різні.«Дагестан» має універсальну вертикальну пускову установку 3С14 на вісім ракет сімейства «Калібр-НК»: заявлена дальність 375 км по морських цілях і понад 1600 км по берегових цілях. «Татарстан», що став до ладу 2003 року, несе протикорабельні ракети Х-35 і Х-35У комплексу «Уран» із дальністю 130 і 260 км, зенітний «Оса-МА-2» і 76-мм артустановку[2]. «Татарстан» не є носієм «Калібрів».

Також флотилія має три малих ракетних кораблі проєкту 21631 «Буян-М» — «Град Свияжск», «Углич» і «Великий Устюг», що несуть таку саму установку 3С14 на вісім «Калібрів» кожен[2]. Разом із «Дагестаном» це тридцять дві комірки — стільки постійний склад флотилії може випустити в одному залпі.

До них додаються двоє чужих. На Каспії стоять малі ракетні кораблі проєкту 22800 «Каракурт» — «Туча» і «Тайфун», теж із восьмикомірковою установкою 3С14 кожен. Формально обидва приписані до Чорноморського флоту: це кораблі, які так і не дісталися «свого» моря й лишилися в басейні, для якого не призначалися. Як вони туди потрапили — у хроніці «Каракуртів».

Росіяни флотилію активно розвивали саме у напрямку ракетоносців. У 2014 році тодішній командувач флотилії віцеадмірал Сергій Алекмінський заявляв, що до 2016-го з'єднання матиме шість «Буянів-М». Цього не сталося: «Зеленый Дол» і «Серпухов» пішли на Чорне море, а потім навколо Західної Європи на Балтику[2]. Каспій у цій серії виявився донором, а не пріоритетом.

Перший український удар по Каспійську стався 6 листопада 2024 року: надлегкі дрони подолали близько півтори тисячі кілометрів і вразили два кораблі[7]. Джерела ГУР називали цілями обидва сторожові кораблі — «Татарстан» та «Дагестан», британське Міноборони говорило про «принаймні два, ймовірно, фрегати класу „Гепард“», а ISW зазначав, що супутникові знімки не дають однозначно підтвердити пошкодження саме їм. Детальний розбір того епізоду — у хроніці фрегатів.

Далі рік із гаком без результату. Повторна атака 30 листопада 2024-го пройшла без підтверджених уражень, як і удар по базі 1 грудня 2025-го. У середині грудня 2025-го акцент узагалі змістився з кораблів на нафтовидобуток: платформи імені Філановського й імені Корчагіна, судна «Композитор Рахманінов» і «Аскар-Сариджа», патрульний корабель «Охотник».

Удари по ракетоносцях відновилися аж навесні 2026 року. 7 травня 2026-го Генеральний штаб підтвердив ураження малого ракетного корабля проєкту «Каракурт» у районі пункту базування Каспійськ; ступінь пошкоджень тоді не називали[8]. 15 травня повідомили про удар по МРК та тральщику на тій самій військово-морській базі[9], а 17-го — по прикордонному сторожовому кораблю у порту поряд[10]. 25 липня в переліку цілей Служби безпеки був ракетний катер проєкту 12418[11]. 11 вересня OSINT-аналітики повідомили про ймовірне ураження «Татарстана»[12].

Зіставлення цього переліку зі складом угруповання показує, що з усіх носіїв «Калібрів» напевно під удар потрапили лише «Каракурти», тобто саме ті два кораблі, які прийшли сюди з Чорного моря. Генеральний штаб тоді прямо зазначив, що уражений корабель є носієм «Калібрів», а який саме з двох — «Туча» чи «Тайфун» — офіційно не називали[13].

Решта ураженого флоту «Калібрів» не несла навіть потенційно. «Татарстан», тральщик, прикордонний і ракетний катери — це кораблі охорони й забезпечення. За нашими спостереженнями щодо фрегатів та МРК — жодного знищення каспійського ракетоносця за час війни не підтверджено.

Проте, 20 вересня анонімний Telegram-канал «Абсолютно надійне джерело» повідомив, що в ніч на 19-те вересня в Каспійську пошкоджено ВТР-79 — морський транспорт озброєння проєкту 20360, призначений для завантаження ракет і боєприпасів на бойові кораблі, — і що справжньою ціллю був «Дагестан», який стояв поряд[14]. Судно з такою назвою справді існує й числиться серед допоміжних суден флотилії[2]. Наскільки критичним є втрата чи пошкодження ВТР-79 наразі проаналізувати важко.

Плани на майбутнє в угруповання є, але без певності. На форумі «Армія-2022» корпорація «Ак Барс» показала модель малого ракетного корабля проєкту 21635, збільшеної версії «Буяна-М» водотоннажністю 1400 тонн, у якої боєзапас крилатих ракет зростає до шістнадцяти комірок замість восьми. Чи замовить такі кораблі флот і чи дістануться вони Каспію, у російському описі прямо не вказується[2].

Ближча перспектива скромніша. Серію «Буянів-М» завершує «Ставрополь», який планували поставити на Каспій ще 2024 року[2]. Чи дійшов він до флотилії, відкриті джерела не показують, але якщо дійде, постійний склад отримає ще вісім комірок.

Обмежує ці плани не суднобудування, а сама вода. Море, що міліє, змушує вписувати новий флот у ті самі глибини.

§ 02 · Військовий вантажВорота до Ірану

Перші партії «шахедів» Росія отримала, ще на початку повномасштабної війни саме морським маршрутом через Каспійське море[15]. У 2024 році Мінфін США оцінив, що Міноборони Росії використовувало судно «Порт Оля-3» для перевезення з Ірану балістичних ракет малої дальності[15].

14 серпня 2025 року Сили спеціальних операцій уразили біля порту Оля в Астраханській області суховантаж «Порт Оля-4». Судно частково затонуло. Воно везло компоненти «шахедів» і боєприпаси з Ірану; за даними MarineTraffic, 1 серпня воно стояло біля іранського берега, 12-го рушило до Росії, а 14-го його не стало[16]. Губернатор Астраханської області Ігор Бабушкін пояснив пошкодження «уламками дронів, які всі були збиті»[16].

Власник «Порт Оля-4» — «МГ-ФЛОТ», колишній «ТрансМорФлот», пов'язаний з астраханським підприємцем Джамалдіном Пашаєвим. Його компанії возять російський військовий експорт із 2021 року й за цей час було підписано понад 200 контрактів на перевезення зброї. За даними Головного управління розвідки, Пашаєв і його фірми входять до ланцюга постачання «Алабуги» — заводу, де складають «шахеди». США внесли «Порт Оля-4» до санкційного списку у вересні 2024 року; в «МГ-ФЛОТ» — 26 суден[16].

Возять старі ро-ро й суховантажі, які регулярно вимикають систему автоматичної ідентифікації, щоб приховати заходи в іранські та російські порти. Формально це порушення Конвенції про охорону людського життя на морі — але дотримання тут нікому контролювати[5]. Наші спроби відслідкувати логістичні маршрути зброї були нівельовані саме цим фактом. Кораблі з військовими вантажами воліють бути непоміченими для світової спільноти.

Понад дев'яносто відсотків океанського тоннажу страхують клуби Міжнародної групи P&I, які в разі ризикованих клієнтів можуть потрапити під санкції США, Великої Британії та ЄС, — тож каспійські перевізники перейшли на державні механізми: російський «Ингосстрах» та іранський Kish P&I Club[5].

Улітку 2026-го вантажопотік зброї між країнами розвернувся у зворотній бік. 18 серпня, з посиланням на документ європейського уряду, стало відомо, що тепер Росія відправляє Ірану вибухівку, боєприпаси й компоненти для дронів — щоб Тегеран поповнив запаси після ударів США та Ізраїлю[19].

У січні 2026 року було повідомлено, що на Каспії дістало пошкоджень іранське судно Caspian Shiva[20]. А в ніч на 25 липня Служба безпеки України відзвітувала про найширшу на той момент операцію в цій акваторії: уражено нафтовидобувну платформу імені Філановського, суховантаж «Порт Оля-2», суховантаж Begey та ракетний катер проєкту 12418 «Молнія»[11]. Президент України повідомив, що серед цілей були «судна, що перевозили військовий вантаж з Ірану, а також бойовий корабель». Іран заявив, що уражено його комерційне судно з вантажем заліза, яке йшло з Астрахані в Ензелі, і що загинув один моряк, ще троє дістали поранення; судно Тегеран не назвав.

Присутність бойового катера в цьому переліку не випадкова: флотилія дедалі частіше працює охороною для вантажів коридору.

Каспійська ділянка, як частина транспортного коридору «Північ — Південь», є стратегічно важливою для розвитку Росії після втрати західного ринку. Саме цей маршрут має з'єднати Росію, Іран, Центральну Азію та Індію в обхід Європи та Китаю. Курує проєкт Микола Патрушев, як голова Морської колегії, а нараду про майбутнє коридору призначив особисто Путін[7].

§ 03 · Наслідки «МоЛоЧКи»«Мадяр»

6 липня 2026 року Сили безпілотних систем почали операцію під назвою «МоЛоЧКа». За перші дев'ять діб, з 6 по 14 липня, в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту[21]. Станом на 22 вересня, за одинадцять тижнів, підсумок становив 300 плавзасобів: 134 в Азовському морі та 166 у Чорному[13].

Ціллю став не випадковий торговий флот, а конкретна ланка нафтового експорту — фідерні танкери класу «річка-море» типів «Волгонефть», «Санар» і «Примомакс» вантажопідйомністю близько 7000 тонн. Вони беруть нафтопродукти на материкових заводах — Волгоградському, Самарському, Саратовському — і спускаються Волго-Донським каналом в Азовське море[22].

Азов мілкий і океанських танкерів на 100 тисяч тонн не приймає. Тому фідери виходять Керченською протокою й перекачують вантаж на великі судна — у порту Кавказ або поруч, в акваторії Чорного моря. Щоб заповнити один океанський танкер, потрібно чотирнадцять-пʼятнадцять таких рейсів[22].

Обсяг цієї роботи зростав просто перед ударом: якщо в травні в Азові фіксували 40–50 фідерних танкерів, то в червні — уже понад сто[22].

Через Азово-Чорноморський регіон експортується близько 20% російської сирої нафти — про це говорив речник Військово-Морських Сил ЗСУ капітан другого рангу Дмитро Плетенчук[21]. Тимчасово окупованому Криму, за словами самого Путіна, потрібно не менш як 70 тисяч тонн пального на місяць, і мілководний Азов був для цього постачання головним шляхом[22]. Азовські порти давали ще й до 10 мільйонів тонн зерна на експорт — майже чверть усього російського зернового вивозу[22].

За знімками супутникової радіолокації станом на 14 липня кількість танкерів і суховантажів, які лишалися в зоні, скоротилася в кілька разів проти періоду до операції[21]. У серпні підсанкційні танкери почали ставити антидронові сітки, металеві конструкції та резервуари з водою[23].

Після ударів по тринадцятьох суднах, серед яких десять танкерів, судноплавство Доно-Азовським каналом і Керченською протокою тимчасово зупинили[24]. Загалом за п'ять днів в Азовському морі було уражено 48 суден, а 10 липня Сили безпілотних систем відзвітували ще про тринадцять танкерів тіньового флоту. За оцінкою Defense Express, у морі лишалося близько ста двадцяти суден, переважно суховантажів[24].

За даними Адміністрації Волго-Донського басейну внутрішніх водних шляхів, у навігацію 2020 року каналом пройшло 14,1 мільйона тонн. У 2025-му — уже 4,5 мільйона, судами скористалися 3251 раз. А за чотири місяці навігації 2026-го — 1,813 мільйона тонн, 1182 судна[25].

У червні 2026 року канал пропустив 474 тисячі тонн і 311 суден, у липні — 299 тисяч тонн і 197 суден. Падіння за місяць — 36,92%. Російське видання, яке ці дані оприлюднило, винесло причину в заголовок: «Виноваты украинские БПЛА»[25].

По самому каналу ніхто не бив. Каналом ішов той самий фідерний флот, і коли Азов перестав бути прохідним, ходити ним стало нікому й нікуди.

У 2025-му Махачкалинський порт обробив 3,5 мільйона тонн — на 6,5–8% більше, ніж роком раніше. Тобто зростання було, але помірне. У 2026-му темп змінився стрибком: за перші чотири місяці — 1,4 мільйона тонн, на 48% більше; за півріччя — 2,11 мільйона, плюс 50%; за вісім місяців — понад 2,9 мільйона, плюс 42,5%[1].

Тягнуть це зростання наливні вантажі — сира нафта й нафтопродукти. За перше півріччя їх пройшло 1,5689 мільйона тонн, майже вдвічі більше, ніж торік[1]. Це майже три чверті всього, що проходить через порт.

Причину цього стрибка профільні джерела називають прямо: тиск по суднах російського тіньового флоту в Чорному й Азовському морях змусив шукати обхідні маршрути[1]. Пальне, яке раніше йшло звичними південними шляхами, поїхало туди, куди українцям дістати важче.

Два ряди цифр виглядають так, ніби суперечать один одному: порт росте на 50%, а канал падає втричі. Але насправді це різні напрямки. Всихає рух на захід, через канал в Азов і далі в Чорне море. Росте рух упоперек самого Каспію — до іранських портів, звідки вантаж іде далі суходолом і залізницею[7].

Врешті можемо констатувати, що операція «МоЛоЧКа» не зупинила російський нафтовий експорт, вона змінила його напрямок. Хоч Азовське море й Керченська протока для російського вантажного флоту фактично закриті, але загальний потік, який раніше проходив цим шляхом, нікуди не подівся й шукає інших маршрутів.

Дорога, яку він знайшов, гірша за попередню майже за всіма показниками. Волго-Донським каналом судно бере близько п'яти тисяч тонн, а на мілководних ділянках Волги й Дону лише три[6]. Узимку канал замерзає, і навігація зупиняється до весни. Махачкала лишається єдиним незамерзаючим глибоководним портом на Каспії, але далі вантаж не переходить на океанський танкер, а вирушає іранською залізницею[7]. Те саме пальне доїжджає повільніше й меншими партіями, а до частини покупців не доїжджає взагалі.

У цієї переорієнтації є й зворотний бік. Вантаж переїхав не просто в інше море, а в те єдине, де кожна операція має дипломатичну ціну через три прибережні держави, які зберігають робочі стосунки і з Москвою, і з Європою. Українські удари виштовхнули російське пальне в найзахищенішу для ударних операцій акваторію регіону.

Удари по Махачкалі та Каспійську 10, 11 і 19 вересня продовжують ту саму «МоЛоЧКу», яка пішла слідом за вантажем у нове море.

ВисновокКаспійський вузол

Кожна розглянута функція Каспійського моря протягом війни зазнавала активних трансформацій і кожна з них активно впливала на можливість РФ вести бойові дії в Україні. Більшість загроз досі не нейтралізовані та адаптувались до умов, коли Україна дістає до об'єктів у регіоні.

Торгова лінія трансформувалась особливо сильно і перебрала значну кількість функцій у портів сусіднього моря. Військова логістика за рік утратила три вантажні судна, серед них те, що везло компоненти «шахедів», але активності не зменшила. А пускові установки «Калібрів» досі становлять значну загрозу. Флотилія лишається боєздатною, і зростання дальності наших засобів ураження цього поки не змінило.

Тому удари вересня, найпевніше, не останні. Удари по об'єктах на Каспії лишаються потрібними, а отже, триватимуть. Зі свого боку можемо побажати СОУ удачі, а ми тим часом будемо продовжувати слідкувати за ситуацією в регіоні.